Старонка:Могилевскія Губернскія Вѣдомости. 1862 годъ. № 61.pdf/6

Гэта старонка не была вычытаная

Каймубъ на плѣчахъ цягамъ вышывъ
Іой самыбъ яе мужычок!…

Ховра, вже хоць хто дыкъ скажыць,
Што ни зравнуицца съ табой…
Гета й малиньки разважыць,
Што няйдзець табе сварыцца зъ іой.
Яна вже троху патрудзилась…
Шутки, въ геткимъ хадзяйстви да адна!…
А ни съ кимъ жа ни сварылась,
И заганы ни дала!…

Твой дзѣвиръ самый бывъ старшѣйшый,
Ато всіо дробныя, якъ моль…
Антонъ твой, гета братъ яго бывъ меншый,
Низнавъ што то за мазоль…
Требажъ было даць пуць яму,
У людзи вывясци яго,
Прывчыць и къ добраму всяму,
Кабъ ни баявсь іонъ ни чаго…

А цяпѣръ во въ перья вбрався!…
Хаць сабѣ твой и мужыкъ…
Аткуль тые пыхи набрався,
Аткуль узявся тей языкъ?…
Бо гадвався, якъ у бацьки іонъ раднога!…
Братъ большый яго ни кидавъ,
Ни жалѣвъ яму ничога,
Ни разъ ни за шта ни задавъ!…

Дыкъ, вотъ яму цяперъ падзяка!…
За лобъ меньшый братъ бярець!…
Згадававъ съ щанка сабаку,
Каторый носъ яму сарвець!…
А всіо чаразъ цябе, галубка,
Нима въ хадзяйстви въ васъ пуця!…
Штось ты зайграла вѣльми хутка?
Да не маткина дзиця…

Ты скора головку зламаишь
И мужыкъ гиня за табой;
Бо ты й яго навучаишь,
На ладъ, якъ видна, вѣрнишь свой…
Ступай сабѣ!… Гукаць съ табою,
Вже кожынъ скажыць, што мнѣ стыдна.
Ой! ты галовкаю сваіою
Пиравѣрнишь свѣтъ, якъ видна!…

ГЛАВА IV.

Якъ хочыця, браццы, нильзя патачки имъ даваць;
Николи бабъ ня треба слухаць…
Што кажыць яна — ни вважаць,
Кабъ посли лысины ня чухаць!
Изъ ихъ увесь свѣтъ гарыць!
Гарей за чорта злая жонка!…
Яна крычыць и виращыць…
Якъ іо пры чымъ, дыкъ яна звонка…

А штобъ у хаци прыглядаць,
Скацинку холиць и кармиць,
Ѣсць варыць да кросны ткаць,
А людзямибъ ни завадзиць?!…
Яна адна адной вважыць няхоча,
И другимъ спакою нидаець;
Всіо тольки пусцяки лапоча,
Да чапуху сваю нясець!…

А мужыкъ, здуру, вважая,
Да й за жонку зъ братамъ бьецца,
И всихъ у доми зниважая…
А яна йще большъ бярецца!…
Вотъ чараза што дзильба
У брата нашага бываиць!…
А пасьля винна судзьба,
Што другей въ горы загибаиць?!…

А кабъ нашъ братъ бабы ня слухавъ,
Да іой бы воли ни дававъ;
То лысиныбъ ни разъ ня чухавъ,
И за сабакубъ нипрапавъ…
Калибъ пры кучы іонъ старався:
Въ заработкибы куды пашовъ,
Ня то въ хадзяйствибъ суправлявся;
То й долюбъ дли сябе нашовъ.

Ну штожъ, браццы, ци паняли,
Што я цяперъ вамъ гаварывъ?
Ци добра въ памиць сабѣ взяли,
Кабъ парадакъ лѣпшый бывъ?…
Цяперацькажъ уже пращайця;
Пара вже мнѣ ици дамовъ:
А што сказавъ я — супавняйця,
Ни забывайця маихъ словъ;
Бо што я тольки вамъ казавъ,
То гета правда всіо святая…

Бо многа я чаго видавъ,
Якъ жыць на свѣци добра знаю…
Дзисяткавъ зъ восимъ, хвала Богу,
На свѣци памаячывъ,
То й добрага вже и худога,
Як тей казавъ, давольна бачывъ…

И знаю, кали бизъ пуця хто аддзялився,
То николи ни нажывся.
А кали хто бабы слухавъ,
То лысину ни разъ пачухавъ.
Ци чуиця вы?… Гета што?…
Хтось за рѣчкаю пяець…
И галасочыкъ жа ни што!?…
Мушужъ йще я пасядзѣць,

Да паслухаць, што такоя
Пяець іонъ — добрая ци злоя»…

Гета было въ дзень Ивана:
Мужычки сабѣ гуляли —
Иншей цвярозы, иншей пьяны…
Пѣли пѣсни, размавляли…
Тольки тамъ циха и было,
Йдзѣ старавойтъ сядзѣвъ. —
Ни шумѣла ни гуло;
Кожанъ слухавъ и глядзѣвъ…

Вотъ за рѣчкай за Растою,
Якая тамъ цячэць у насъ,
За магилками й гарою
Пѣсня звонкая нислась…
Видна мужычокъ изъ гора
Пашовъ па берази гуляць…
Хадзивъ сабѣ тамъ на прасторы,
Али и вздумавъ заспиваць.