Старонка:Могилевскія Губернскія Вѣдомости. 1862 годъ. № 61.pdf/7

Гэта старонка не была вычытаная

Пѣсня.

«Памажыжъ мнѣ, мосны Божа,
У худабини, у маіой!
Хтожъ мнѣ въ горасци паможа,
Якъ ня Ты, о Божа мой?
Я завсягды къ Табѣ малюся…
Глянь ты, Божа, на мянѣ!
Скольки змоги мае бьюся:
Ахъ, памажыжъ Ты, Божа, мнѣ!
А ничагѣнька я ни маю
Вакрамѣ бѣднасци адной;
Тольки ташную да вздыхаю
И вѣшна знаюся зъ бядой!…
Я гарѣлки ни вжываю;
Въ каршму зрѣдзь кали й хаджу,
Али никога тамъ ни зниважаю,
А усякаму гаджу. —
Въ мянѣ нима, якъ у другога,
Словъ на языцѣ лихихъ,
Нихто ни скажыць мнѣ худога,
Такъ якъ кажуць на другихъ.
Тольки за тое Табѣ вдзяшанъ,
Што спакойна спаць кладусь. —
Хаць ня ѣмъ я вельми смашна,
Да никога ни баюсь.
Яно падумаць на всіо треба:
Нявжежъ тей щасливъ, хто багатъ,
Хто маиць многа вельми хлѣба
И кожанъ яму винаватъ?…
Дыкъ іонъ за то щасливъ у Бога?…
Ахъ, Божажъ мой, я бачывъ самъ,
Што багачъ ташнуиць многа. —
А я, спасиба Табѣ, Божа,
Чыстъ, якъ золата, кругомъ!…
А спакайнѣй кладуся въ ложа,
Даліока спакайнѣй, чымъ іонъ.
И за всіо, Божа, Таб вдзяшанъ!…
Нихто ни плачыць на мянѣ…
Хаць ня ѣмъ и вельми смашна,
Да хлѣбъ іо завсягды въ мянѣ.
А серца што кали балиць…
Бы сиратою жыву въ свѣци;
Галовки нѣккаму скланиць
И найци мнѣ друга нѣйдзи!…
Спасиба, крѣпкій, мосный Божа,
За всіо, што Ты мнѣ пасылаишь!
Чалавѣкъ знаць таго няможа,
Што Ты, вяликій Божа, знаишь.
А можа придзиць кали часъ,
Што й мянѣ Ты ни забудзишь.
Ни забывайжа усихъ насъ;
Ты Бацькамъ бывъ нашымъ и будзишь.»


Канчылась пѣсня за ракою,
Пираставъ яе хтось пѣць. —
Старавойвотъ махнувъ рукою
И такую паніосъ рѣчь!

«Нихай жа табѣ, мой каханы,
Чаго жалаишь, Богъ пашлець!
Вотъ, браццы, и вы гетакъ прывучайцись:
Багацця вельми нихациця,
Жывиця якъ Богъ давъ, старайцись,
А лишнимъ Бога ни гнявиця.

Выжъ чуиця: ня тей щасливъ, хто багатъ,
Хто мая дабра въ сябѣ многа
И кожанъ яму винаватъ…
Багачъ, браццы, горшъ худога;
Гарей ташнуиць и вздыхаиць:
Бо большы хоча усяго, —
Большы хоча чымся маиць,
Хаць самъ ни знаиць дли чаго. —

Якъ бы на тысячу гадовъ
Сабираицца іонъ жыць. —
Паслѣдняя атняць въ кагось гатовъ,
Кабъ багацѣйшымъ ище быць.
Тей тольки на свици щасливъ,
Хто й малаю даволинъ паляницай.
Я вамъ прыказку скажу, якъ жывъ
Адзинъ багачъ дзѣсь въ камяницы: —

Ня спивъ іонъ и нязъѣвъ,
Спакойна ни заснувъ николи;
Усіо надъ золатамъ сядзѣвъ,
Бо йще хацѣвъ яго іонъ боли.
А тутъ жа въ яго падъ вакномъ
Шавець якѣйся домикъ мѣвъ,
Всягды всіо стукавъ малаткомъ,
Свиставъ сабѣ да пѣсни пѣвъ.

И стала дзивна багачу,
Што весила биднякъ жывець.
Пастой ка, кажыць, я навчу…
Ня будзиць большъ іонъ пѣсенъ пѣць!
Гукнуць шавца іонъ прыказавъ,
А грошы паклавъ на сталѣ.
Вотъ тей прышовъ дый въ дзверахъ ставъ,
Прыпіоршыся сабѣ къ сцянѣ.

Тагды багачъ на хитрасць кинувъ:
Шавца іонъ за руку узявъ,
Кресла, сѣсць яму, прыдзвинувъ
И, быццамъ, зъ жаласци сказавъ:
«Якъ, паня браця, ты жывешь?
Я чувъ, ни чога ты ни маишь,
А пѣсни зъ гора, чувъ, пяешь?..
Гора пѣсняй пацишаишь?…

Я хочу щасця даць табѣ. —
Дамъ на ражжыву табѣ грошы. —
Вазьми, во, тысячу сабѣ!
Ты, виджу, чалавѣкъ харошей.
Бо й мнѣ щасця Богъ паславъ:
На таваръ цану падняли.
А ли чагожъ Богъ щасця давъ?…
Кабъ мы бѣдныхъ спамагали.

Тольки рѣдкій рѣдкій зъ насъ
Помниць гета прыказання.
Пращай жа, браця; бо вже часъ
Ици мнѣ къ жонцы на снидання.»
Шевчыкъ купцу пакланився,
Пабѣгъ изъ радасци дамовъ.
Якъ прыбѣгъ, всю ночь журывся,
Кабъ злодзій къ яму ни прышовъ.