Старонка:Могилевскія Губернскія Вѣдомости. 1862 годъ. № 61.pdf/8

Гэта старонка не была вычытаная

Дасць Богъ дзѣнь; — и въ дзѣнь ташнуиць.
Вже боли пѣсинь ни пяець.
И такъ и сякъ сабѣ миркуиць:
То падъ мостъ грошы пакладзець,
То за печкаю схаваиць…
Вокны и дзверы пазапрець…
Спакою за грашми ни маиць,
Ня свищыць вже и ня пяець.

Бывала, быццамъ салавей,
Всю ночъ на вылитъ распиваиць;
А цяперъ савсимъ ня тей:
Ташнуиць тольки да вздыхаиць.
А што, братцы, вотъ навука!…
Угадавъ яе шавецъ,
Якая зъ грошей, пани, штука…
Дзива, што ня спиць купецъ?!

И съ повгада шавецъ тей бився,
Павѣсивъ зъ гора савсимъ носъ;
Али за розумъ ухапився:
Взявъ грошы, ды й назадъ заніосъ.
Бязъ грошей висялей ставъ жыць:
Вже хату спакайнѣй кидаиць;
Якъ ляжыць спаць, спакойна спиць,
А встаня… пѣсни васпиваиць.

А багачъ николи ни пяець;
Ня можыць іонъ спакойна спаць:
За тымъ таска яго бярець,
Што боли хоча всяго маць.

Дыкъ вотъ жа, браццы, навучайцись!
Багацця вельми нихациця;
Жывиця, якъ Богъ давъ; старайцись,
А лишнимъ Бога ни гнявиця.
Вы вчыцись, браццы, атъ мянѣ:
Виць тысичъ жа я нимаю, —
Крыжовикъ іо другей въ машнѣ…
И большъ, яй Богу, ни жалаю.
Якъ мой дзѣдъ кались казавъ;
Ни въ багацци, кажыць, щасця…
Яго дли гора Богъ паславъ;
Бо и въ пагоду зъ имъ нинасця.
Ци мы ни бачымъ па людзяхъ?
Багатыхъ боли пагибаиць,
И рѣдка што пуць іо въ дзицяхъ…
Бацька нажывъ — сынъ праматаиць.

А посли съ торбаю идзець,
Бацьку и матку іонъ клянець.
И такъ да смерци другей ходзя,
За бацьку доли ни находзя:
Бо кабъ чесный бацька бывъ,
То й дзѣци|бъ яго ни праклинали.
Самъ ба спакойна вѣкъ канчывъ

И дзѣци|бъ щаслива пражывали.
Иншей грошы сабираиць,
Съ потамъ кровъ людзкую пьець.
Бязъ миласци всихъ абижаиць,
И сиратъ іонъ ни вспамагаиць,
Йще въ ихъ паслѣдняя бярець.
Сабираиць іонъ багацця;
За домамъ сабѣ строиць домъ,
Купляиць кони, шыиць плацця,
Якъ бы на тысячу гадовъ! —

А якъ прыдзиць часъ паслѣдни;
Загиня всіо яго дабро.
Якъ зхоча Богъ, то будзя самый такей бѣдный,
Якъ тей, што бравъ іонъ за рабро.
А хоць въ багацци іонъ памрець;
То ня будзя на тымъ свѣци,
Якъ другей, спакою мѣць,
И ни памянуць яго дзѣци.

А кабъ іонъ жывъ па прыказанню,
Кабъ Божжа слова сахранявъ;
То тутъ бы ни было страдання
И тамъ спакойнинькабъ лижавъ. —
Бо иншей іо и багатый,
Али совисна жывець:
Хаць и ня строиць бѣдным хаты,
Да ихъ ня крывдзя, а йще спамогу имъ даець.

Богу молицца и сахраняиць
Запавидзи вси Гасподни:
За то спакойна пражываиць,
Такъ якъ я жыву сягодни.
Значыцца ни въ багацци ласка Божжа: —
Яе Богъ въ правдзи пасылаиць.
Чаго другей мѣць ня можа? —
Бо запавидзяв ни спавняиць.

Добра тамъ пѣсню хтось пяець:
За всіо я, кажа, Богу вдзяшанъ,
За всіо, што тольки Богъ пашлець;
Ничога на свици ни страшна.
За тымъ, што я жыву спакойна,
Нихто ни плачыць на мянѣ…
Ну, браццы, талкаваць давольна;
Бо вси заснули на сялѣ.

Тымъ часамъ, пакуль што, пращайця!
Пара вже мнѣ ици домовъ.
Тольки на вѣциръ ни пускайця,
Прашу я васъ, маихъ словъ.»

ГЛАВА V.

Войтъ пашовъ; народъ астався,
Сядзѣць на ганкахъ у каршмѣ.
Али адзинъ зъ ихъ атазвався:
«Ну маиць кліопку въ галавѣ,
Браццы, гета старавойтъ!…
Іонъ разумнѣй всяго сила;
На языкъ, якъ судзя, бойкей…
Вумная то галава!

Якъ пра што станя гаварыць,
Дыкъ, быццамъ, якей празудентъ…
Вже ни патрапя яго збиць
И Горагорацкій студзентъ!…
Всіо знаиць іонъ на цѣлымъ свѣци;
Іонъ бы й писміоннага навчывъ.
Якъ гляня на што, дыкъ заразъ змѣця,
Быццамъ іонъ тамацьки и бывъ.