Гэта старонка не была вычытаная
Самы собі нэ пожнітэ,
Нэ мэнэ молодого,
Нэ коня вороного.
— Мы жалы, нэ лэжалы,
По сімъ копъ нажалы.
Андрейку, нашъ паночку,
Пусты насъ до домочку:
Въ насъ домы далёкіе,
И матусеньки чуженькія,
Посылають наводыцу,
У Дунай, у крыницу.
|}
(Поется во время жатвы. Записалъ ученикъ Молодечненской учительской семинаріи Антонъ Богушъ.)
XCVII. (Тамъ же.) Ой пряла бъ я кужелину, |