Гэта старонка не была вычытаная
Чуть золокъ —[1] ёнъ стральбу за плечи
Заткнетъ сякѐру за поя̀съ —
Завсёгды[2] хо̀дить боръ стярегчи,
И птўщакъ бивъ зъ ружжа Тарась.
Ходивъ ти много ёнъ, ти мало,
Да то́лько нѣшто одинъ разъ
Бяда ў бору яго спотка́ла..[3]
Во́ як казавъ намъ самъ Тарась:
II.
„На са́маго Кузьму-Демьяна
Помовъ я ў пўщу[4] по́мижъ мховъ.
Уставъ я вѣшто ду́жа рано, —
Здается, сь першихъ пятуховъ.
Иду сабѣ я понемно́гу,
Али й на пень тро́ху присѣвъ.
Ажь разомъ лопъ-лопъ! чаразъ дорогу, —[5]
Якъ бы̀тцомъ тетярю̀къ злятѣ̀въ.
Зложивсь я стрѣльбой, и кляпсь! — не палить,
Крамзѐль — зъ друго́го! —[6] ни пякѐть!
Гляжу — ажъ вось зъ-за ѐли ва̀лить,
Якъ быть[7] хоро́мина мядвѣдь!
Хоть не трусливый я дятѝна,
Али затросся, якъ осина,