З ПРАДМОВЫ ДА ПСАЛТЫРЫ.
І відечі таковые пожіткы в’ так’ малоі кнізе, я францішек’ скорінін’ сын’ с полоцька, в лекарскых науках доктор’ повелел’ есмі пал’тырю тіснугі… к пожітку посполітого доброго, найболеі с тое прічіны іже мя млс̅тівыі бг̅’ с того языка на свет’ пустіл’.
іже мя — што мяне
млстівыі бг̅ — міласьцівы Бог.
З ПРАДМОВЫ ДА КНІГІ „ЮДЫФЬ“.
Понеже от пріроженія звері ходяшчіе в’ пустыні знають ямы своя. птіці летаюшчіе по воз’духу ведають гнезда своя. рібы плываюшчіе по морю і в реках чують віры своя. пчелы і тым подобная боронять ульев’ своіх’. також’ і люді ігде зроділіся і ускормлены суть по бозе к тому месту велікую ласку імають.
Понеже — калі-ж ужо, дзеля таго што.
З „ПРЫТЧАЎ“ САЛАМОНА.
… Іді ко м’равіем’ оленівый, із’наменай путі іх, і навучіся мудрості. Оніже неімають вожа іні наукі іні князя. Готують собе в’лете браш’но, ісобірають вов’ремя жат’вы штобымелі напотом ясті…
… Леп’шій е̅ кус’ сухыі хлеба з’радостію: нежелі полон’ дом’ покармов’ с’ сваром’…
… Чотырі суть мален’кіх назем’лі, ітіе суть мудрейшіе надовсі мудреці зем’лі. Мравіе сіем’ немошч’ныі іже собірають во время жатвы брашно свое. Заечек’ племя несілное он’же полагаеть наскалах гнез’до свое. Царя кобыл’кы над’собою неімають, всегдаже ополчаются полкамі своімі. Жужел’ка под’піраюшчіяся ногамі своімі якобы рукама: іжівушчі в’ полатах’ Цар’скых’.
м’равіем’ — мурашкам.
із’наменай путі іх — і йдзі іхным шляхам, бяры з іх прыклад.
Оніже — яны-ж.
вожа — правадыра, кіраўніка.
в’лете — улетку.
браш’но — яду.
ясті — есьці.
е̅ — пакарочанае „ёсьць“.
суть — ёсьць (у множ. ліку).
ітіе — і тыя.
надовсі — над усімі (над усе).
сіем’ немошч’ныі — гэтым слабыя.
кобыл’кы — прусы.
Жужел’ка — яшчарка.
