науце той доб’рые початкі в’ себе меті будут’, мает’ іх ее мілость… до Віл’ні к езуітом’, бо там’ фалят’ детям’ добрую науку…, до наукі даті, которое абыся (каб), до дому не пріежчаючі, ані в’ нем бываючі, еслі Бог’ даст’, сем’ лет’, або і больш уставічне і піл’не учілі…, также, абы пісма своего Руского і мовенья Рускімі словы і обычаев’ цнотлівых і покорных Рускіх не забачалі (не забываліся), а наболей веры своее, до которое іх Бог’ везвал’ і в’ ней на сесь (гэты) свет створіл’, і набоженства в’ церквах’ нашіх’, Греческому Закону належного і порядне постановленого, ніколі, аж до смерті своее, не отпускалі, … а ересі всякое, як одное трутізны душевное і телесное, пілне ся выстерегалі і от’ нее ся отгребалі».
„Прамова“ Івана Мялешкі.
(1589 г.).
Найясней(шы) мілостівый король і на мене ласкавыя паны братія! Выехавші з дому, Богу-м’ ся помоліл’, чтобы к’ вам’ здоров’ пріехал да вашу мілость здоровых’ огледал’, і прівітал’. Прішло мене з’ вамі радыты, а я на гетакіх’ з’ездах няколі не бывал’ і з’ королем’ его мілостію ніколі не заседал; только за покойніков’ князев’ нашіх’, которые королевалі, что воеводамі бывалі, сентенцій гетакіх’ не бывало, попросту правым’ сердцем’ говорілі; політікі не зналі, а правдою в’ рот’, яко солію в’ очы, кідывалі. Скоро-ж королі больше Немцев’ як’ нас’ улюбілі, зараз’ што нашіе старшіе собралі, то все Немцом’ роздалі нашіе гасподары. Пруч’ Зыгмунта короля (того нічего в’ люды лічыть, бо той Подлясье і Волынь вынішчыл’, Ляхом’ мянуючіся), але Зыгмунда Первого, солодкая паметь іего, бо той Немцев’ як собак’ не любіл’, і Ляхов’ з’ іх хітростьмі велме не любіл’, але Літву і нашу Русь любітельно міловал’, і гораздо лучей за іего меваліся, хотя в’ так’ дорогіх’ світах’ не ходывалі: другіе без’ ногавіц’ як’ Бернардыны гулялі, а сорочка аж до косток’, а шапкі аж до самого пояса нашівалі. Дай Боже ізнов’ такой годыны прыждаты і тепер’. Я сам колі по домовому уберусь, то еі мосць пані Мстіславска малжонка моя натешытіся і насмотреть на мене не можеть.
Надто уже насмотрыуся на все гето, мілостівые паны братія, і на тые нудные Немецкіе штукі, што на врады; а коліж’ то у ніх’ бывало: в’ сукнях перестых’ ходять, то нігігі! Да уже у нас’ змешаліся, і попольску так’ умеють говорыты, і все ліхое короліом’ паном’ Речі Посполітой кам’ могуть было баламутять, А колі сам’ Немчіна іде, ілі жонка его поступае, то через’ скуру скры-
