Старонка:Хрыстаматыя беларускае літаратуры. ХІ век—1905 год.pdf/48

НА ГЭРБ „ЯСНЕВЕЛЬМОЖНОГО ПАНА ОСТАФЕЯ ВОЛОВІЧА,
ПАНА ВІЛЕНСКОГО і ПРОЧІХ“.

(1585 г.).

Што две стрелы,
Што врубы, што лелеі значат,
то всі люді мудрые вельмі
горазд’ бачать.
Которыхь, зацныі тот’ дом
за герб’ ужіваеть.
Вер’ мне, іж там’ господу, цнота свою маеть.

А.Р.

врубы — вераб’і.
цнота — дабрадзейнасьць.

З ЭПІГРАМЫ НА ГЭРБ КАНЦЛЕРА ЛЯВОНА САПЕГІ.

В’се можем’ своім’ оком’, лацно обачіті,
Дол’жыню і шырокость, шнуром’ позначіті,
І чоловека можем’, познаті по твары,
Еслі в’ собе не маеть, лішнее прівары,
Але где цнота собе, обрала оселость,
Там’ ростроп’ ест’ до всего, і мужьская смелость,
Которая зацные завжды домы буді
І клейноты роздаеть, тымі слынуть люді,
Бо такіе ніколі с света не ісходеть,
Але одін’ по другом’ во векі славу плодеть…
Жівете ж’ сапегове, всі в’ многіе лета,
Ваша слава слыть будеть, покуль станеть света,
Подавайте ж’ потом’ком’, што маете з’ пред’ков’
Ведже і вашіх’ цных’ справ’ в’весь свет’ полон светков’.

лацно — лёгка.
прівары — заганы.

Лявон Мамоніч.

(Канец 16-га веку).

З ЭПІГРАМЫ НА ГЭРБ ЛУКАША МАМОНІЧА.^[1]

Не преподобно оубо о благіх’ молчаті,
Яко же і не таяжде воспомінаті.

Стрела оубо воздух’ пререзуе высоко,
Туголучно іспушчена летіт шіроко.

1. Надрукована ў „Псалмах’ Давіда пророка і царя…“ (Вільня, 1593 г.).