Очерки изъ жизни бѣлорусской деревни (1899)/Свидѣтель

Свидѣтель
Апавяданьне
Аўтар: Аляксандр Пшчолка
1899 год
Сценка съ натуры
Іншыя публікацыі гэтага твора: Сьведка (Пшчолка).

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




СВИДѢТЕЛЬ.

(Изъ судебной хроники среди лепельскихъ бѣлоруссовъ).

Я, паны судьи, дэйствительно быу свѣткой, якъ Тарасенка на Кузуркиномъ вяселли побили. Во якъ гэта было́.

Ти то въ середу, ти то во вторыкъ передъ Меньшей Пречистой[1] устала моя Хадора нѣшта дужа рана и кричить Базылю: „иди, батьку буди, бо ужо́ другіе пѣтухи піяли“. Чую я, узлѣзъ Базыль на палати и тянить зъ мяне худышку[2]. Ня довго думавши соско́чіӱ я долоӱ, надѣӱ смазные боты, Богу троху[3] помолиӱся и прихинувся въ застоллью[4]. Баба моя поставила на столъ миску сырапони[5] и принесла блинъ. Насилкувау́ся я и стау́ надивацца… Кажухъ, гэта, у мяне́ добрый — на Испаса Григоровъ сынъ пошіу, — поясъ съ кутасами, пирахристіу́ся я, надѣу́ капялюшъ и пошеӱ съ хаты, а Базыль остау́ся дома, бо треба была калесы къ Тумашу отвести…

Вышіу́ я съ хаты и ня доу́га думавши пустіу́ся къ болоту ленъ мочить. Вотъ и Пятрокъ же (судья) вѣдаить ты ляды, гдѣ сёлета[6] Трахимъ, Банадысь Хаврусенокъ, да вотъ и старастау́ племянникъ ленъ сѣяли… Добрый ленъ урадіу́ся, дай Богъ и по вѣкъ такій: высокій, тлустый, а головки — быть макъ… Да вотъ сичасъ и драка… Тольки я къ лѣсу подайшоу́, гдѣ Сидароу́ клинъ навчаецца, — гляжу, — дожь быть дымъ закуріу́ся, али я ниничего: мяне новые, кажухъ теплый… Закуріу́ я пипцу и тычасъ апынувся кала балота. Заграбаю я сабѣ по ахапку да въ воду, да сверху каменьями. Мочу я гэта сабѣ ленъ, пипцу курю, а вжо солнце мусить къ повдню подходило, — гляжу на Змитрокоаоиъ клину нѣшто чарнѣицца. Ближи, ближи — вижу Лявонъ-Вовкъ валить прямо ко мнѣ и бытцамъ ухмыляицца[7]. Подошо́ў, остановіуся, стоить и глядить. И вышіу́ зъ лужины. — „А што, кажить, ня чуу́ ты Прасковьина Меланья за Пракопа—Кузурну замужъ идеть?“ — А боги ихъ вѣдають! Ня чуу́, важу. Микита Питракоу нѣшта баіӱ Базылю мойму, али я ни утя́міу́“[8]. А Кузурка, кажить, по нябощику[9] Вараптэю моей дядинѣ въ братдѣтныхъ доводицца, дыкъ ти ня сходимъ мы съ тобой въ Дадулино? Поглядимъ, по килишку выпьимъ… Усежъ и ты по нябощику Вараптэю чиризъ Хадору сватомъ доводисся“… Да вотъ и драка, паночки!… Думаю я сабѣ: „боты у мяне новые, кажухъ бѣлый, поясъ съ кутасами, капялюшъ хоть и полиняу́, али усе лепшій чимъ у Лявона“. „Что-жъ, кажу, можно сабѣ и сходить. Пойдемъ чиризъ кладки и Хадоры казать ни пайду“… Ладна. Узяли да и пошли. Дожь усе лупить и лупить. Лявонъ сдѣу кажухъ вверхъ косматьтемъ веревярну́у. Подайшли къ кладкамъ — и видимъ: Сидоръ Клашаногій плятецца и быццанъ съ сабой нѣшта гукаить, али намъ што: коли идеть, дыкъ нихай идеть… Да я-жъ паночки, усе по исткому[10] кажу, а кали можа ня треба мнѣ саусимъ[11] у свѣткахъ быть, то я ничего казать ня буду… Али жъ по новѣстки пришо́у… Ни по своей охоти… Тады як подайшли къ Вавковой яиѣ, гдѣ залѣтось Авсей уваліу сваю кабылу, якъ вёсъ въ Дядулино горѣлку, — глядимъ — Трохимъ (съ Зазерья) вязеть жардё… Лявонъ зъ имъ парукау́ся[12] и нѣшто гукау́ ти то на счетъ авечикъ — вядомое дѣло свои антиресы. А я во гэдакъ отварнуу́ся къ возу, отломіу́ кій бараницца отъ сабакъ я мы пошли дальши. Идемъ сабѣ, пипцы куримъ. И ти будить саженъ питнадцать, ти не, видимъ мы, паны судди, ѣдить Гвалдовщинокъ — паничъ съ Кавтушенковъ. Такой вострый малецъ… Лявонъ здѣвъ кипялюшъ, и паничь кивнуу́ головой. Тады, якъ подайшли къ Дядулинскому городу, Лявонъ пираворатіу́ кажухъ, положіу́ пипцу у кисетъ…

… Да вотъ, паночки, я драка скора… Драка, усе ровно якъ тутъ. И чуимъ мы играють: одинъ играить на тонкимъ на чимъ, а другій подводить на товстымъ. Подайшли къ Трахимовой лазни и видимъ сабака… Во гэткая не боли… Али ни Прокопова… Сабака, паночки, сидить: „Мусить, думаю я сабѣ, усю квадру[13] дожь будить, коли сабака къ лазни жмецца“… А на вулицы видимъ Сидоръ авечекъ гонить, остановились, понюхали табаки (бо Лявонъ и курить и нюхаить) и слухаимъ: у Прасковьиной хатѣ гулъ, зыкъ — якъ якое што!… Мы подашли и приперлися къ двирямъ, стоимъ и глядимъ… Ажъ правда: Панасъ на дудѣ играить, а Микита у искрипку подводить, а дѣуки и мальцы скачуть[14]…. Тады сватъ Тарасенокъ, — во што Ганулю зъ Зазерья брау́, — якъ увидіу́ насъ, тычасъ загоманіу́: чаго вы тутъ, кажить, идите у хату!… Да и патащіу́ и патащіу́… У хати крычать гэта, митусяцца[15]. Бабы носють на столъ то клецки, то юшку… Мы къ застоллю. Вижу я Симонъ коротенькій съ бутэ́лькой няньчицца и то одному, то другому по килишку наливаить. Подъ бажницей самъ Кузурка[16] съ Хвядосомъ нѣшто гукаить. И мы, не буду спирацца, по килишку выпили и зачали потроху гукать[17]. Яно конешни, паночки, килишекъ за килишкомъ идеть, а тутъ и Прасковья усе лезить: „выпійте, кажить, сваточки!“… Выпійте, да выпійте, а тутъ и смиркацца зачала. Бабы, вижу, начали кашу съ смальцемъ на столъ носить, — и тады, паночки, и драка зачалася… Во я, панамъ суддямъ, усё по исткому… Да за што драка зачалася? — За подсвинка, паны судди!… Тарасенокъ съ Никипаромъ еще съ прошлаго лѣта за подсвинка тигаюцца. Кажуть, Никипаръ подбіу́ Тарасенкова подсвинка и свѣткой Рыпина Тадэушева была… Али мало што кажуть! За якое што Тарасенокъ съ подсвинка привязау́ся къ Никипару за жонку, што, кажить, твая Дарка? Ина и карунокъ[18] плясти ня умѣить… Никипаръ начау отгрызацца. Слово за слово, али дошло дѣло до того, што и Прузына умишалася, и якъ большая язычница, начала брахать безъ конца: што ты (Тарасенокъ) и пьяннца, што твой свекоръ колесы пропіу́, што твоя Дарка ня пущи[19] Сидоровой тещи, что на мужьиной головѣ полойникъ поломала… Плела, плела, якъ ее языкъ не выперла. Тарасенокъ устау́ съ застолля да къ Никипару. Правда, Симонъ за яго: „Чаго табѣ, кажить?“ И Кузурка просіу́ и такъ и гэдакъ, а енъ усе къ яму… У хати совсимъ стямнѣло и Лявонъ начау́ мяне товхать, штобъ, значить, я зъ лавы уставау́. Вижу я, што къ зубамъ дѣло подходить. „Ищо замишають, думаю сабѣ, устау́ я и давай тискацца къ порогу. Лявонъ, вижу, кала Пракопа, да за порогъ. Я за имъ. Ночь была, паны судди, темная, али мы узяли по кію, да кала лазни по городамъ да на кладки, да на гору, да съ горы, да по мяжи къ лѣсу, а якъ спустилися къ рѣки, тутъ и наша сялиба. Тольки мы двери отперли у мою хату — вижу я Базыль мой лапти на лави плятеть, а Хадора дрова у печку кладеть. Тое-сёе. Сѣли за столъ, повячерили, покалякали[20], и Лявонъ до дня у мяне спау́. Дакъ вотъ, паночки, што быу́ я на вяселли то быу́, што чуу́ то чуу́, — што видіу́, тое видіу́, а чаго ня видіу́, того ня видіу́, и напрасно мяне у свѣтки ставили.

1897.



  1. 8-го сентября — день Рождества Богородицы.
  2. Рваный армякъ.
  3. Немного.
  4. Къ столу.
  5. Простокваши.
  6. Нынче.
  7. Усмѣхается
  8. Не запомнилъ.
  9. По покойнику.
  10. По порядку.
  11. Совсѣмъ.
  12. Подравствовался
  13. Четверть.
  14. Танцуютъ.
  15. Ходятъ въ безпорядкѣ.
  16. Женихъ.
  17. Разговаривать.
  18. Узорчатыя вязанья къ полотенцамъ которыя, по обычаю, изстари заведенному, сваты завязываютъ себѣ чрезъ плечи.
  19. Не лучше.
  20. Поговорили.