|
Чорна гречка — білы крупы,
Не попадай, дівче, въ руки,
Бо якъ скоро попадэшься,
To и лиха набэрешься.
Скоро дівче шлюбъ[1] узяла,
Слезоньками обливала;
Ахъ, нэсчастна, що зробила,
Що пьяницу полюбила.
Пропивъ кони, пропивъ волы,
Ани хліба, ани соли;
Самъ до корчмы що дэнь ходыть
И бісъ ёму нэ догодыть[2].
Еще пришовши до хаты
Каже сэбэ ціловаты:
Нэ хочется ціловаты,
Нэма чого вэчераты.
Поставили борщъ безъ мяса,
Сама сіла — подпэрлася;
А натуру его знала,
Завше[3] окномъ двэри міла[4].
Летытъ миска до порога:
— Чоловиче! буйся Бога!
Чоловиче, що ты робышь?
— Скидай, мила, хочь намютку[5],
Неси Жидамъ на горілку;
Якъ не будэ чого питы.
To, ей Богу, буду биты.
— Ой, якъ тяжко конопли
Въ болоті мочиты;
Еще гурій[6], моя маты,
Съ пьяницею житы,
О, муй Боже милосердный!
Ты мом потіха;
Потігаь мэнэ нэсчасливу,
Вынесь съ того лиха.
|
Прапануем да спампаваньня!